Діти в затінку гільзами граються,
Лине пісня із вуст мулли.
Чи могли-бо ми знати, що може статися?
Ми, звичайно ж, цього не могли.
Війни в'ються, як ворони, колами,
Майорить недопалений стяг.
Чи були-бо ми здатні те усвідомити,
Що на світі ми тільки в гостях?
Сонце сіль на чолі випаровує
І робота в порту кипить
Чим, порівняно з совістю, зброя є?
Що, порівняно з вічністю, мить?
От і час негаразди загладить всі.
Ранок гонить із моря бриз
І з достатнім для (чого?) рівнем бризантності
Ходить маятник вгору і вниз.
Дивись!
Ось миші біжать горищем,
Ось вітер гуде в димарі,
Ось я
А ось тут, трохи нижче,
танцюють у склепах фокстрот
упирі
Ось півень стоїть на брамі,
А брама закрита ключем
Ось кинутий кимось у дзеркало камінь,
ніким не підібраний ще
Ось рештки, так бачу, святої вечері,
Ось бісер блищить у багні
Ось двері
(на вигляд це просто двері)
Як думаєш, стукати в них, чи ні?
Ф. і Л.
У пропорції прямо/обернено,
На підставі яких теорем
Наша черкнута іскорка в темряву
Проросте чарівним ліхтарем?
За вікном дуже холодно, сиро і вітряно,
Я пишу тобі котрий лист,
Запечатую воском, оздоблюю пір'ям і
Випускаю за мокрий карниз.
Стохастично чи детерміновано,
На основі яких констант
Теплий попіл погаслого полум'я
Закружляє смичком музикант?
Симетрія снів, музики, спогадів
І картин силових полів..
Лист мій в'ється навколо ліхтарного вогника,
Геть забувши, куди він летів.
Неначе дім
Довга дорога додому, сутінків сірий плед,
Перемагаючи втому, рухаюся вперед.
Сяє дороги річка, скиглить осіння імла,
Крає на кадри стрічку світло зустрічних авт,
Крають на слайси душу леза суцільних смуг..
Я не вагаючись рушив, адже життя -- це рух!
Радіо грає пісню Queens of the stone age,
Поки не стало пізно, за поворотами стеж!
Пісню замінить пісня з рухом новим керма,
На пасажирському кріслі буде іще не одна,
Буде чимало вражень, сотні веселих розмов,
І тільки відстань покаже: знайшов її, чи не знайшов.
Але питання в тому, чи матиму щось, окрім
Цієї дороги додому, що стала сама як дім?
Албанія
Ламані рухи, поверхні надщерблені,
Хвилі розчісують пінистим гребенем
Скелі руді,
Крилами чайок вершини окреслені,
Але чому нам з тобою не весело
Так, як тоді?
Зблиски лоскочуть відтінками різними
Стегна і ребра, і губи надтріснуті,
Наші сліди..
Море шорстким язиком їх облизує,
Сіль на щоці йде тоненькою рискою -
Звідки й куди?
Вітер здіймає волосся поривисто,
Бється вітрило в судомах на привязі,
Наче пора.
Я відпускаю з руки тебе птахою,
Тінню сталевою якір оплакує
Легкість пера.
[Власний] Хрест
Що на небі розмов? Лиш про глину і подих,
І про те, чи удався на славу в саду урожай,
На які сорти вин краще всього апгрейдити воду;
А у мене - про різних дурниць нескінченний розмай.
Що на небі занять? Лиш розгонити хмари,
Ухилятися вправно від тисяч улесливих губ,
Повертати занадто цікавих ягнят до отари;
А у мене - писати вірші недолугі в літклуб.
Я ж у неба давно вже нічого не прошу,
Бо усе, що потрібно, тримаю у власних руках:
Ось тут плани мої на майбутнє, прості, наче дошка,
А ось тут - молоток, щоб забити у них перший цвях.
