Холодно
Ціпеніють м’язи і думки злипаються в глейку масу неповороткого ступору
В цю пору
Я бездумна істота, що рухає порухи, тче своє плетиво, зрить та не баче ніц…
Боляче
Але то лише спогади, то лише пам’ять минулих погибелей на мою голову
Темною плямою на моїй вічності, на моїй совісті
Без усвідомлення, без покаяння, без сповіді…
Що це тут?
Я ніби я, але я залишаюся осторонь
«Охолонь
Може так ти почуєш щось більше ніж смуток від самості багатошаровості»
Знов не ті
Ці думки що зринають на мить і згорають без жару без попелу
Я торкаюсь обличчя, але не від жалю, не зопалу
Я бреду по застиглому часі без жодного
Усвідомлення.
