Не полишай її, Боже, -
вона боїться, дуже боїться Тебе -
бо невже дано було дати прохід
лише найгіршим, підсвідомим її думкам?
Ні - вона цього не хотіла - свідомо не хотіла!
аби все, що лилося з несвідомості до підсвідомості,
а потім рівчаком до свідомості -
аби все це обернулося
надшаленою космічною швидкістю
у страшну реальність:
смерть чи каліцтво..
Як видно, стачила лише мить -
і з думок -
міріад їхніх електричних заблисків -
сталася в конкретний момент
жаска неминучість:
авто, дорога, дерево - бах!
..авто/потяг/літак/корабель/тощо, шлях - бах! -
ВЖЕ ВКОТРЕ!!! -
(таке якесь дурнувате дежа-вю,
якийсь шалений перпетуум-мобіле,
що безперестанно генерує
і матеріалізує уяви з катастрофами..)
..Боже, вона боїться Тебе..
Ні, скоріше боїться самої себе.. -
Бо.. як стало очевидним, сила злих,
хоча і неусвідомлених, думок
може з темного хаосу
самоорганізуватися
і стати концентрованою,
спопеляючою зброєю..
Боже, невже вона справді - відьма?
Невже та, котра немає шансу
на Твоє прощення
і визволення від Зла?
