Розгублені дзвони
Ти розділив
Мою весну
На двох.
На двох –
Свинець
І золото.
Кудись
Спустошено
Зникав.
А потім
Гордо
Виринав
З білого туману.
Наївне
Серце
Молотом
Ударяло
У збайдужілі
Груди.
Не відало,
Не знало –
Я літо,
А ти – спілий
Грудень.
Тривожно
Билася
Заграва
У злато-сині
Далі,
Зеленкуваті
Крапельки
Весни
Крюшоном
Щастя
Долю
Напували.
Забава.
А сни?
Молодими
Губами
Упивались солодкі
Нектарки
Крізь
Спрагу
Запізнілого
Кохання –
То зав’язь
Долі,
То осені
Вічне
Прощання.
Загублені
Долі.
Розгублені
Дзвони.
Безодня
Чекання.
Птахи білого крила –
Укри, що вічно
Жили
На теренах
Нинішньої України,
Обожнювали ніч,
І дню
Поклони били,
Рідну домівку –
Січ –
Ревно
Пильнували
І зорювали
Чорноземи –
Золотії жили
України.
Та лихо
Підкралося тихо,
Вони
Московщині
Наївно
Віддалися.
А та (сини!)
Їм мачуха?
Чи мати?
Не знати.
Не злися.…
Укри –
Птахи занеболені,
Подаровані
Скіфами
Дарію.
Укри –
Миші,
Скрупульозно
Зчалені,
Що їх
Перси прийняли
Від скіфів
За данину.
Укри –
Риби
На переправі
Через Дунай.
Укри –
Стріли,
Що летять
Темінню –
Крізь рай –
Куди,
Не знають.…
Чи вічні
Укри –
Хети, ахейці, арійці?
Ні, сармати,
Котрим дав
Бог Арес
Золоте Руно
В наділ:
Випасайте вівці!
І Апілак –
Жертовний
Меч
Дволезий.
Чиїх
Часів
Невинні
Стезі?
Чи грек,
І римлянин,
Авар
Чи половець?
І стомлений
Варяг Аскольд,
Білявий чуб,
А погляд непоборний…
Лиш журавлі
Курличуть
Крізь віки.
Зазивно.
Дивні.
Слов’янські птиці
Кличуть нас туди,
Де злука…
Поту
Радощів
І сили
Злоби
Наївно вінчалися
У Кия столиці.
А потім
Прощалися.
Потуги фізичної волі
І плоди людського
Розуму
Знехотя
Тоді
Злилися
У батьківській
Оселі.
А райської
Краси
Трипілля
(Від земної роси
До небесної стелі)
Розколосилося
У пам’яті.
На грядущі
Часи
Розірвалися
Гучні
Голоси…
Там досі ревно
Стогнуть,
На Окраїні,
Святої Долі
Сокира,
Ритуальна чаша
Ярила
І плуг
Землянина
Василя.
То хто ви є?
Дамоклів меч
Чи водопійний Ріг
Достатку?
Земляни.
Слов’яни.
Українці.
А решта?
То матінки-історії
Пругкий
Батіг…
Історію
Не розвернеш
Спочатку.
Вогняний хлопчик
Враження від Ф. Кафки“Замок”
Дорога. Порох.
Доповзу.
Дійду.
Ніч.
Ворог
Не заскочить
Зненацька
Мене.
Долечу.
Вирину.
Світ незнаний,
Дім, коханий –
Усе промине.
Не знайду –
Заберу,
Вижену.
Зморену
Величину
Вичищу,
Відбілю.
Від неба
Відірву,
Вимолю
Висвячену
Долю
Для тебе.
Нене…
Де
Галки
Пір’ям
Чорним
Укривають
Землю,
Де сиві
Горлички
У садах
Мило
Воркують,
Де дивні
Яструби-горяни
Надміру
За життям
Пильнують,
Там гонору
Органи
З вітрами
Танцюють,
А звихрені
Горгонки
З Говерлою
Фліртують.
Усесильні
Світу
Земного
Там
Замок
Обплітають,
Там центр
Європи –
Ядро –
Свічники
Сутінку,
Південні сили,
Північних
Доганяють.
На перехресті
Заходу
І сходу.
Ранками,
Крізь слізні
Цноти
Долі,
Одвічне
Сонце
На плечах
Цілющу
Носить
Воду.
А зорі?
Щоденно
Потопають
У синіх
Снах
Святого
Поту…
Іде хлопчина,
Від радощів
Зачах,
Родові
Карпатського
Народу
Несе,
Краплину
Віри,
Зі щоки
Сповзає
Сльоза
У сині води
Дунаю.
Місцина
Із зачаєним
Кредо –
Світило-маяк,
Там –
Знак,
Щоб вічно
Радіти життю,
Сміятися
З горя…
Щасливий,
Хто
Навчений
Жити
Для волі.
Свобода коханню,
Свобода життю.
Свобода творінню,
Святому.
Радіти,
Що все на твоєму
Шляху
Задивлене
В тебе.
Що дзеркало
Неба –
Це ти,
Мій народе,
Укарбований
У час.
І місяць
На небі
Має дивну
Потребу –
Себе
Захищати.
І нас.
Грані світу
Душа
Над долею
Схилилася,
Нагнулася
Донизу –
Кров
Через вінця
У чаші щастя
Перелилася –
Течія миру.
Душа
На долю
Наступила,
Зашморгом
Затисла
Шию…
Душа
Чи доля?
Вірю
Чи не вірю?
Той дух
Кричить:
Віднови
Мене,
Я хочу,
Аби
Долю
Веселки
Воскресили.
Небо не знає –
Добре це
Чи зле?
Які йому
Призначить
Сили –
Чи, може,
Вітру,..
Чи сну?
Австрійці,
Пруси,
Арії –
Роди?
Язичники й християни.
Заговорила муза
Чотирма
Вітрами:
Один від
Сонця,
Другий –
Минулими часами,
Третій –
Дивував
Незнаним,
Четвертий…
Про життя:
Коханий,
Ти – це я.
А я –
Отрута і
Бальзам,
Радість
І журба.
Учорашня кров
Тече
Моїми жилами,
Мій дух
Добірно
Іде
Майбутніми
Шляхами-схилами.
А я теперішнім
Дощем
Долю
Напуваю.
Не знаю…
Незвичними
Сльозами
Над долею
Небо крапало:
Зоставайся
Собою!
Знаками
Мене в синю
Даль
Кликало:
Я руку
Правди подаю
Тому,
Хто не заплямився
Чужою
Кров’ю,
У кого щастя
В мозку
Правдою
Проймає,
А зло страху
У пітьму
Тікає.
Я там, де ти.
Де ми обоє –
Там Слово
Славою
У Слові
Сакури.
Свята
Земля
У пелюстках
Знаками
Говорить
Про життя.
