

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Цикл поезій

СЛАВА

© Tetjana, 16-05-2007
Розгублені дзвони Ти розділив Мою весну На двох. На двох – Свинець І золото. Кудись Спустошено Зникав. А потім Гордо Виринав З білого туману. Наївне Серце Молотом Ударяло У збайдужілі Груди. Не відало, Не знало – Я літо, А ти – спілий Грудень. Тривожно Билася Заграва У злато-сині Далі, Зеленкуваті Крапельки Весни Крюшоном Щастя Долю Напували. Забава. А сни? Молодими Губами Упивались солодкі Нектарки Крізь Спрагу Запізнілого Кохання – То зав’язь Долі, То осені Вічне Прощання. Загублені Долі. Розгублені Дзвони. Безодня Чекання. Птахи білого крила – Укри, що вічно Жили На теренах Нинішньої України, Обожнювали ніч, І дню Поклони били, Рідну домівку – Січ – Ревно Пильнували І зорювали Чорноземи – Золотії жили України. Та лихо Підкралося тихо, Вони Московщині Наївно Віддалися. А та (сини!) Їм мачуха? Чи мати? Не знати. Не злися.… Укри – Птахи занеболені, Подаровані Скіфами Дарію. Укри – Миші, Скрупульозно Зчалені, Що їх Перси прийняли Від скіфів За данину. Укри – Риби На переправі Через Дунай. Укри – Стріли, Що летять Темінню – Крізь рай – Куди, Не знають.… Чи вічні Укри – Хети, ахейці, арійці? Ні, сармати, Котрим дав Бог Арес Золоте Руно В наділ: Випасайте вівці! І Апілак – Жертовний Меч Дволезий. Чиїх Часів Невинні Стезі? Чи грек, І римлянин, Авар Чи половець? І стомлений Варяг Аскольд, Білявий чуб, А погляд непоборний… Лиш журавлі Курличуть Крізь віки. Зазивно. Дивні. Слов’янські птиці Кличуть нас туди, Де злука… Поту Радощів І сили Злоби Наївно вінчалися У Кия столиці. А потім Прощалися. Потуги фізичної волі І плоди людського Розуму Знехотя Тоді Злилися У батьківській Оселі. А райської Краси Трипілля (Від земної роси До небесної стелі) Розколосилося У пам’яті. На грядущі Часи Розірвалися Гучні Голоси… Там досі ревно Стогнуть, На Окраїні, Святої Долі Сокира, Ритуальна чаша Ярила І плуг Землянина Василя. То хто ви є? Дамоклів меч Чи водопійний Ріг Достатку? Земляни. Слов’яни. Українці. А решта? То матінки-історії Пругкий Батіг… Історію Не розвернеш Спочатку. Вогняний хлопчик Враження від Ф. Кафки“Замок” Дорога. Порох. Доповзу. Дійду. Ніч. Ворог Не заскочить Зненацька Мене. Долечу. Вирину. Світ незнаний, Дім, коханий – Усе промине. Не знайду – Заберу, Вижену. Зморену Величину Вичищу, Відбілю. Від неба Відірву, Вимолю Висвячену Долю Для тебе. Нене… Де Галки Пір’ям Чорним Укривають Землю, Де сиві Горлички У садах Мило Воркують, Де дивні Яструби-горяни Надміру За життям Пильнують, Там гонору Органи З вітрами Танцюють, А звихрені Горгонки З Говерлою Фліртують. Усесильні Світу Земного Там Замок Обплітають, Там центр Європи – Ядро – Свічники Сутінку, Південні сили, Північних Доганяють. На перехресті Заходу І сходу. Ранками, Крізь слізні Цноти Долі, Одвічне Сонце На плечах Цілющу Носить Воду. А зорі? Щоденно Потопають У синіх Снах Святого Поту… Іде хлопчина, Від радощів Зачах, Родові Карпатського Народу Несе, Краплину Віри, Зі щоки Сповзає Сльоза У сині води Дунаю. Місцина Із зачаєним Кредо – Світило-маяк, Там – Знак, Щоб вічно Радіти життю, Сміятися З горя… Щасливий, Хто Навчений Жити Для волі. Свобода коханню, Свобода життю. Свобода творінню, Святому. Радіти, Що все на твоєму Шляху Задивлене В тебе. Що дзеркало Неба – Це ти, Мій народе, Укарбований У час. І місяць На небі Має дивну Потребу – Себе Захищати. І нас. Грані світу Душа Над долею Схилилася, Нагнулася Донизу – Кров Через вінця У чаші щастя Перелилася – Течія миру. Душа На долю Наступила, Зашморгом Затисла Шию… Душа Чи доля? Вірю Чи не вірю? Той дух Кричить: Віднови Мене, Я хочу, Аби Долю Веселки Воскресили. Небо не знає – Добре це Чи зле? Які йому Призначить Сили – Чи, може, Вітру,.. Чи сну? Австрійці, Пруси, Арії – Роди? Язичники й християни. Заговорила муза Чотирма Вітрами: Один від Сонця, Другий – Минулими часами, Третій – Дивував Незнаним, Четвертий… Про життя: Коханий, Ти – це я. А я – Отрута і Бальзам, Радість І журба. Учорашня кров Тече Моїми жилами, Мій дух Добірно Іде Майбутніми Шляхами-схилами. А я теперішнім Дощем Долю Напуваю. Не знаю… Незвичними Сльозами Над долею Небо крапало: Зоставайся Собою! Знаками Мене в синю Даль Кликало: Я руку Правди подаю Тому, Хто не заплямився Чужою Кров’ю, У кого щастя В мозку Правдою Проймає, А зло страху У пітьму Тікає. Я там, де ти. Де ми обоє – Там Слово Славою У Слові Сакури. Свята Земля У пелюстках Знаками Говорить Про життя.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00953817367554 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design