Колись, коли ти будеш гуляти вулицями древнього міста
під руку з гарною жінкою,
я примарюсь тобі – у білому легкому платті, з розплетеним волоссям.
Озирнуся у натовпі і наші погляди зустрінуться.
На мить, на секунду, упаде стіна часу чи просто пустить тріщину
і за нею постане цілий світ –
забутий, оповитий нічним серпанком під Шляхом Чумацьким,
на ліжку із липневого сіна, що пахло чебрецем і материнкою,
де ми, два безголових романтики, будували піщані замки,
гуляли, обіймаючись, вузькими вулицями Брюгге чи Стамбулу,
пили каву, ловили рибу, купались в затоці, мокли під грозою…
І усе це в таких далеких від сонного лугу місцях,
ніби на іншій планеті, під іншим Сонцем…
Мабуть, того мрійливого літа під Чумацьким Шляхом,
за нами стежили гінкі лугові духи і опасисті відьмачки,
бо ми вторгались у їхнє царство, у їхні безсоромні обряди.
Ми так нестямно мріяли і так нестямно любили!..
А кому до смаку чуже щастя?
Пролітала звізда над сонним лугом, зойкала нічна птаха…
Ми жадали, сміялися. Любов витікала з нас, як древня ріка…
Ти шепотів, що я пахну, як древня ріка, як пил зірок
і цей запах навік з тобою. Навік в тобі…
Пам’ятаю.
Пам’ятатиму…
Memories of love…
Ніч вигойдувала шовкові трави, наші обіцянки,
і сміялися нічні створіння над двома безголовими романтиками…
І коли ти будеш гуляти вулицями древнього міста
під руку з гарною жінкою,
і екзотичні запахи чужого світу
зіллються з її парфумами і запахом шкіри,
може статися так… напевно станеться,
що вечірній гамір розітне блискавка пам’яті –
і з тієї розколини поміж світами
до тебе долине запах материнки і скошеного сіна,
і примарюсь я у білім легкому платті, з розплетеним волоссям…
Знай у ту мить: десь за тисячу миль від тебе, а може, на іншім кінці планети
жінка, яку ти колись любив, вколола серце скалкою спогадів.
