Чорнилом з груші, що в снігу конає,
тотально сивий грудень між рядків
перепустки до підпаркання раю
вписав ім’я тієї, котру не любив.
Чи розлюбив, напоєний шаленством
зими облудної і теплої, немов церковний віск?
Чи загубив і, змарнувавши шанси
знайти її, - знайшов зовсім інакший зиск?
Під сонця диском, блиском перелюбним
Дурив свічада хижо та побожно.
Тотально сивим, осоружним груднем
Її ім’я ладнав ледь не на кожну.
Її ім’я обмерзле і смиренне.
Ковток гіркої, чарка самоти...
Чи я шукав кохання одноденне?
Чи я шукав те саме, що і ти?
