Сьогодні не такий я як завжди
Сьогодні вибух, спека побутова
Сьогодні з того, що говориш ти
Не розумію я ні слова
Вночі втечу в свою кімнату,
Мов підліток обуренням зігрітий
А ти прийдеш й подивишся крізь ґрати
На те, який я вбитий
Просуну руку я в вікно
Й мотузку переріжу
І полетиш ти як в кіно
Донизу
Нехай заповнить всю кімнату
Тютюновий дим
Мені вже весело із ним…
Та гучномовці увімкнули на всю силу,
А спека сонця зазирнула у гестапо
І поступово я знайшов собі могилу
І впав у неї, мов цукрова вата.
Так, справді, вата я цукрова,
А ти дитинка із радянського села
Спідничка твоя дуже кольорова
Й розпатлана душа
Шматочок з’їла – хочеш ще поїсти
Та вата не дається хоч би що
Вона ховається в кавалках міста,
Вона все бавиться з твоїм намистом
І не відновить вже її ніщо.
