Не обирати нічого – все-таки також вибір.
Мовчки стоїш персонажем чужої дивної гри.
Не сховатись в рамки незримі між різних вимірів.
Все тихіше рахуєш секунди – один, два і три…
Всі хвилини твої спливають невпинно і вчасно.
А для тебе життя – наче богом дарований сон.
Знаєш, усмішка в тебе також поцупить хвилину,
А жорстокість підкупить яскравіше унісоном.
Десь попереду крах і великий занадто вибух:
Не відомо лиш тільки коли і кому до снаги.
Дограєш із мелодій улюблену, зовсім тиху.
Помирає частинка тебе внаслідок власних хиб.
Не лякайся нічого, бо біль весь вимиють сльози.
Будуть литись дощем, так подібно на літню грозу.
Не рівняйся на інших – за своє кожен вивозить.
Заховавши кипіння за маски байдужих мармиз.
