Сину мій! Тільки так ми здобудемо волю,
Тільки небо для нас дасть свободи ковток,
Кріт - це наша вязниця і наша недоля,
Край наш вільний чека - ти зроби тільки крок.
Щоб в повітря ступить треба душу підняти
І звільнити її від прогірклих гріхів.
Хоч і чайка далеко навчилась літати
Та вона не кидає своїх берегів.
Десь за обрієм є рідний берег мій, сину,
Я не вмру в чужині, а у ріднім краю -
Бо Вітчизну свою ти люби до загину,
так як мову свою, так як матір свою.
По небесній стезі ти пантруй свої сили
Розраховуй на себе, і недоля мине...
Я летітиму перший - бережи свої крила
Лет твій буде безпечний, ти тримайся мене.
Як заблизько до сонця ти будеш летіти,
То розтопиться віск від проміння його -
Це повинен завжди памятать й розуміти,
І не грайся із ним, бо страшний цей вогонь.
Але низько також не літай, любий сину,
Бо від хвиль від морських крила мокрі стають -
Буде важко тобі і утратиш ти силу
Не піднімеш ти рук, щоб продовжити путь.
Поміж двох тих стихій линь у даль вільним птахом,
З вітром ти побратайся - подих тихий лови...
І лети з ним як в пісню – ти ж так любиш співати,
Та прошу й перед ним не схиляй голови.
Може лагідний вітер другом бути до часу,
Та упреться у скелі і поверне до хмар...
Вір у сили свої, я з тобою, ми – разом,
до мети - в вільний світ, ти лети, мій Ікар!
____________________________________
Падаю, батьку, падаю -
Крила мої слабі.
Ми всі під божою владою,
В небі літаєм собі.
Гину я, батьку, гину я -
Віск наче з свічки стік...
В хвилях у морі синьому
Скінчу хвилинам лік.
Згадуй же, батьку, згадуй же
Вільного лету час,
Далі небесні райдужні
З радістю стріли нас.
Дякую, батьку, дякую,
Крила ти дав мені,
Долю свою не оплакую,
І не жалію – ні!
