Сумно від осені... Все-таки осінь
Тихо снує павутинну печаль
І опадає холодними росами,
Сірим туманом окутує даль.
Губляться в ній десь качині історії,
Нам залишаючи віддане "кря".
Ще на ставку між лататтям і зорями
Водну покірність і риб невпокорених,
Їх не знайдеш і в казкових морях.
Сумно з наближенням. Далі звикаєш
До засихань, опадань, пожовтінь.
І лиш як осінь вдягає коралі,
Вловиш незвичне у звичному дні.
