«А що таке віра,
Якщо не втілення або роз’яснення серцем
Розуміння невидимої натури?»
(Григорій Сковорода)
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.
Віра моя
Летить разом з вітром нахабою
Між білими громадами хмар – птахом-блукальцем,
Що ніколи не віднайде гнізда –
Ні свого, ні чужого,
Ні затишного і м’якого, ні гранітного серед скель.
Віра моя
Між язиками полум’я
Палахкотіє світлом у тьмі холодної ночі,
Вогню, що запалюють вартові маяків
Для загублених у морі відчаю.
Віра моя –
Темні глибини океану синього –
Моря Ірландського,
Де ховаються сріблясті риби прозріння
І хвостаті почвари містики,
Моря, яке колихає людей з просоленим одягом
Зі сподіваннями замість спокою,
З вицвілими віями.
Моя віра стихія – з тих,
Якими клянуться ірландці,
Коли вирішують бути.
