І хоч не раз ламався плуг,
І вже не чуєш стертих рук,
І хоч по стоптаній ріллі отара бродить,
Та ти все сій, та ти все сій,
Та ти все сій, та ти все сій,
Та ти все ж сій, хоча посів не завжди сходить.
І хоч снується поговір,
І ти немов підбитий звір,
А кращий друг тебе при зустрічі обходить,
Та ти люби, та ти люби,
Та ти люби, та ти люби,
Ти все ж люби, бо лиш з любові щось та вродить.
І хай не поле вже, а брук,
І понад бруком в‘ється крук,
А гайвороння чорнокрилі зграї плодить,
Та ти все вір, та ти все вір,
Та ти все вір, та ти все ж вір,
Бо тільки віра із безвиході виводить.
