Дівчина в окулярах і з чоловічою стрижкою
Зі смішною леопардовою футболкою,
Безтурботно містом іде,
Кумедно махаючи руками,
Ніби потішного оркестру керує музикантами.
Голуби ліниво ходять між бетонних плит,
Їм навіть ліньки виходити на полювання хлібних крихт.
Дитя пронизливо плаче, радіючи увазі перехожих.
Матір готова провалитись крізь землю,
Безпорадно прикриваючи його ротик рукою.
Молодий п’янчуга хитаючи вулицею простує,
Його постать зігнута пань поважних нервує,
Обличчя його сповнене гіркоти,
Язиком він облизує губи,
Похмелитися б – та немає мази.
Крутиться вовчком місто навколо своєї осі,
Герої його давно вже не ті,
Герої, якщо говорити чесно, давно не герої.
Й подвиги їхні – мілкі.
Не тріпочуть на вітрі стяги й бойові прапори.
Це місто колись нахабне і різке,
Давно стало спокійне й гливке.
Ніжиться між усмішок скляних,
Воно загубилося серед м’яких покривал,
Серед захоплень і фальшивих похвал.
І буде повторення всього, що було,
Усе, що минуло, забулось, пройшло.
Та історія повториться. Неодмінно. Майже завжди,
Історія має свої золоті сторінки,
Міста міняючи на дошці власної гри.
