Так мало миттєвостей належиш сам собі -
повсякчас в оточенні чужих людей,
поглинений роботою, турботами.. -
захлинаєшся..
а тому так мало миттєвостей на загострення
чутливості та чуттєвості..
І раптом вистріл:
слух протинає досі нечувана тиша,
а разом з туманом, що виповзає з озера в долині,
видихаєш пару й загортаєш сизістю зірку,
що блимає над твоїм тім´ям -
ти зириш, і не можеш надивуватися,
як вона губиться в диму сього світу -
і ти, весь такий нинішній і сейбічний,
зненацька прозріваєш:
ловиш мить ніколи неусвідомленого щастя -
і сяєш, мов та ясна зоря із потойбіччя..
