татові
----------
ти пішов як здавалося заникла надія
зникла розчинилась у зелені чи безмежжі
налилась пусткою наповнилась холодом
невідворотністю...
та залишилась любов
та що поза усвідомленням
та що від невимовного
та що все собою наповнює
а в моїй пам'яті ти повільно йдеш червневим садом
переставляючи зі собою стілець
і зупиняючись раз-по-раз
трави високо квітнуть затишно
ти ж ідеш поміж них немов повз них
стежкою до краю саду... до краю...
і на зимовому цвинтарі тихий схлип
і твоє місце в душі зростає не зароста
і поскрипує гілля стареньких лип...
молодий посадили вже сад
той що ти залишив для нас
щоб розгледіли скільки у кожнім листочку див
щоб дослухались скільки у кожній прожилці слів...
