затуливши очі парчею і нікотином
на перетині вишні з горизонтом і водонапірною
баштою розмиваю реальне гуашшю бо не
маю хосену ні хосену ні рації ні ранків під
грізними горами не кажи нам про звуки піднесені
розпочаті то скрипкою то валторною десь на
вулиці чи в будинку із цегли і плісняви проміжні ми
переможені струмом краплин несподіваних сонць
там де ліс перерубаних стовбурів тіл там де
голови в обручах сукні кольору кратерів на
гілках як ліани принцес як примари дверей в коридори
будинків з піску пропустили когось вартові твоїх
марень зі скла розбивайте всі стіни подай мені
лезо зі слів зашифроване місто на дні чорноти під
асфальтом одні лише руки
і день без імені
і люмпени попри вилиці
незавершений міст
перевернуте листя лицем до трави
мовчання дзвенить у повітрі вірусом говоріння зі знаками і літаками
діти з холодною шкірою спалюють твоє волосся
жінки з розчахнутими грудьми пробують на смак твої пальці
чорноземом кидають в спину натякаючи що тебе не існує
і квітку з обрізаним стеблом розчиняє туман
перевернуте листя лицем до мовчання дзвенить
прострочено
