© Михайло Нечитайло, 10-08-2020
|
Болить душа до збайдужіння світу,
Болить без уст, без дотику словами,
Болить між нерозділеними снами,
Неначе обпилася чар пристріту.
Болить душа до відмирання неба,
Болить за тим, що вже давно минуло,
Болить за серцем, що теплом війнуло,
Та стало вітром, не життям для тебе.
Болить душа до тьмяності берези,
Болить за сонцем, що зійшло у вчора,
Болить до пісні, що злетіла вгору,
Та не збулася, зрізалась об лезо.
Болить душа до старості латаття,
Болить за щирим, обігрітим домом,
Болить пекучим і розлитим ромом
Серед бокала, битого на шмаття.
Болить душа до знавісніння точки,
Болить за щедрим на обійми тілом,
Болить, мов крапля, що лягла невміло
На серед спеки репанім горбочку.
Болить душа до затухання дзвону,
Болить за першим радісним кохаю,
Болить, як мальви поцілунок з раю,
Прив’язанім у пеклі на припону.
Болить душа до вічності цілунку,
Болить за ніжним смаком шоколаду,
Болить, як вірш, де я шукав розраду
Між уст солодких в шоколаднім трунку.
|
|
кількість оцінок — 0 |
|