Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 48692, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.170.81.62')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Вірш

Її звали Гільда

© Левіна Оксана, 06-08-2020

Її звали Гільда…
Їй очі випікали, бо втекла.
Втекла вже вкотре з ситого полону.
Лиш криця із зіниці потекла,
І крик відчаю й болю в ній потонув.
      Вона летіла, хоч не мала крил,
      До дому, який звався Україна:
      У Дібрівку – у край Полтавських сіл,
      Де рідною була кожна стеблина.
Ішла війна. І не було життя,
Ні людям, ані їй – простій тварині,
Їй – жеребиці Гільді, що була,
І з стайні переможців України.
    Перед війною виграла призи
    На міжнародних конкурсах і кубках.
    Літала прудко, як стріла з лози,
    І тренер звав її: „Моя голубко!”
Вони удвох в газетах і кіно,
Бо її ноги найстрімкіші в світі!
Вінок із маків прикрашав чоло,
А поряд і лошата – Гільди діти.
    Та ось біда – Вкраїна у вогні.
    Хто буде дбати про якусь тварину?
    Тож Стасенка забрали на війну…
     Її ж везли в Берлін із України.
   Фашисти погрузили їх в вагон..
Й Гнідка її коханого забрали.
Про те що непокірна, як вогонь,
Загарбники не знали, й не гадали.
       На боці в неї випекли тавро,
       Фашистську свастику, неначе політв’язню.
       І завели стриножену в шатро,
       У стайню невідому, буржуазну.
Вона скидала вершників чужих,
Копитом била гордо й непокірно.
Лиш до Гнідка – єдиного з своїх
Відносилася ніжно вона й вірно.
        Знов катували – вміли усмирять,
        Й приборкувати норови гарячі.
        І вирішили Гільду осідлать,
        Щоб показати фюреру, як скаче..
Ось іподром – змагальності жага.
А на трибуні Гітлер й вищі люди.
І Гільда перша мчить. Перемага!
Бо  доля – переможницею бути.
        На фініші спинилась, як  струна,
        І вершника собою розчавила,
        Й через трибуни, наче сатана,
        Вона на волю птахою злетіла.
Здається, що вселився в неї Бог!
Помчалася по вулицях Берліна,
Туди, де соловей співав їй: „Тьох!”
У Дібрівку!  У серце України.
       Ніхто не зміг в дорозі зупинить,
       Пройшла фронти, бої крізь біль і втому.
       Вона уміла з вітром гомоніть,
       Що вказував дорогу їй додому.
Коли ж відчула серцем рідний край,
Як вона бігла, плакала, іржала.
Як мріяла знайти там знову рай,
Й з полегшенням знеможена упала.
     Та зашморг хутко голову обплів –
     Зв’язок прудкіший був за її ноги.
     Стриножену вертають в край лісів,
     В Німеччину її страшні дороги.
Тричі тікала! Рвалася з стремен.
Хотіли її знищить, та не стали.
А потім… очі випекли вогнем,..
Щоб більш сліпа дорогу не шукала.
      Аж ось Рейхстаг бійці наші взяли,
      І від фашизму світ увесь звільнили.
     „Смуглянку” під гармошку затягли
      Берліном переможцями ходили.
У звільненій Німеччині у стайні
Знайшли і їх… Коней було до ста.
Когось сідлали конвоїри вправні…
Кому ж потрібна Гільди сліпота?
– „На бійню!”, – строго сказано і вперто…
   Загнали її швидко у вагон.
   Чи ж так судилось, людочки,  померти,
    Їй непокірній бідам багатьом?
Але, здавалось, змилувалась доля.
Дволикий Янус посмішку сховав.
Стасенко повернувся з поля бою,
І в госпіталі рани лікував.
         Везли на бійню їх.  На м’ясо …  Коней!.
     Він зранений на станції стояв.
     З жалю він кинув коням хліб з долоней,
         Й  „Садок вишневий” гучно заспівав.
Вона почула голос, і впізнала,
І заїржала: „Братику, почуй!”
Той крик відчаю линув до Михайла,
Й він до вагона руку простягнув.
       Конвой його від неї відганяв,
       Він бачив очі, випечені жалом.
       Він плакав, як дитина, і кричав,
       Хоч на війні в людей немає жалю.
Йому казали: „Хлопче, схаменись,
Що ти із неї візьмеш з отакої?
А так не вмруть із голоду бійці,
Хоч якась користь буде із сліпої.”
        Вони були немов два сироти.
        Здавалось, вони плакали обоє,
        І кінь, і вершник – тіні самоти,
        Війною два скалічені герої.
Він не відстав, а голосно кричав,
Що Гільда – це наш символ перемоги,
Що вона родить не одне лоша,
Що вона – скарб, а не сліпець убогий.
           Накинув їй вуздечку і сказав:
       „Обох вбивайте! Як судилось вмерти”.
       Конвой махнув рукою: „Забирай
          Рятуй цю клячу, як такий  упертий.”
І геть з очей! Іди, не спокушай…”
Хтось у вагонах повертавсь додому.
А вони йшли з Берліна в рідний край
Голодні  і знеможені від  втоми.
       Вела додому зранена душа,
   У Дібрівку зруйновану, в жалобі.
   А  повесні родилося лоша,
   Із зіркою як в матері на лобі.
  Ішли над Україною  роки,
  Зростали села, зеленіли хати,
  Та Гільда лише чула підківки,
  Й як вушками стрижуть її лошата.
   Вони зросли,  і знову по війні
   Були найкращі коні з України.
   Її породи зоряні сини,
       Як символи славетної країни.
Нема медалей в Гільди й орденів,
Ні панахид над нею, ані тризни,
Та хочу їй вклонитись до землі
За вірність своїй зоряній Вітчизні.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8634078502655 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …