Впиши у стрічку запал перемог,
Цей ранок нас складає - з Мо,
А що складеться - груди та плече,
Душа та мова, що завжди пече?
Перемовляйся з подихом вітрів,
Із серцем каменю, із вічністю сторін.
А щодо тих, що створені людьми -
Прошу, не говори, не говори!
Ми поглинаєм воду і печаль,
А мали би кохання і свій час,
А мали б знищить в кожнім мілину,
Одвічну рану - гілку полину.
Ми б мали, здюжить, камінь догори,
Перекотить, продерти, донести,
Як каменяр, до літери, та ми....
Не будемо... Не говори! Не говори!
І літо не спроможне захистить
Від себе, зеленіючі мости.
Де все живе в режимі перемовин.
Та справжнього себе, нам не промовить!
Та справжнього - чужим не пронести!
Я чіркаю знов крапки об листи,
Хай спалюють бездушне і не більше...
Не будемо! Це вірші, лише вірші!
