Проведу вас до краю, з якого нема вороття,
подивлюся услід вам, згадаю все любе і давнє,
буде холод в душі і розпачливе гостре знаття –
більше ми не побачимось в цій голубій сповідальні.
Я прикинусь бадьорою і повторюся не раз,
вам бажаючи щастя і довгої плідної праці,
але знаєм обоє ми – сонячний промінь загас
у кінці ваших довгих, до болю знайомих дистанцій.
Коли зникнете ви, і ніхто не здригнеться ніде,
прогримлять серед поля незримі безшумні гармати,
й половина життя мого тихо за тим відпаде,
та про це ви ніколи-ніколи не будете знати.
