Щось таке дивне останнім часом діється:
чи тектонічні здвиги здригнули світ,
чи то просто струс моїх мізків? -
перестаю зауважувати та відзначати
свята і чорні дні в календарі -
(ой, "чорні" дні - як неполітично, та ще й некоректно
з оглядом на шаленство в Америці!)
Словом, перестаю розуміти й гублюся
серед світового хаосу,
краще дивлюся на нічне небо:
сузір´я, галактики, десь там в глибинах Космосу
ще витають залишки реліктного випромінювання -
коротше, зорі - знаю, що невічні
(і вони, коли надійде їхня остання мить, теж вибухають) -
але наше людське копошіння з їхньої перспективи -
це якась доля бозна якої мілі-мілі-мілі-секунди,
та й навіть комета,
що цими днями місяця липня
року дві тисячі двадцять
після народження Христа,
ясніє над горизонтом -
що таке для Всесвіту
колообіг розміром та відстанню
у шість тисяч вісімсот літ?
О, мій християнський Боже,
як і всі мої предвічні язичницькі Боги! -
бачите? Ви бачите, що на Землі твориться? -
Не буду кривити душею, але як на мене -
це все - суцільна боже-вільня,
якaсь неперевершенa ще досі дур-домівка!
(мабуть, у Бoгів - перезавaнтаження
і у них - перекур)
А мені
так би хотілося трохи спокою,
трохи відчуття взаємності та стабільності
та ще догляду Божого всевидячого oка
(не плутати з Великим Братом) -
бо події та масмедійні новини
далеко швидші
за мої згадки про сон з минулої ночі -
все стерто! -
наче в дусі гасла сучасності
"Все - повна історична амнезія!"
Таки-так, Боги мої -
вам, як нікому іншому, не знати краще,
як старе божество звергається
та нове воздвигається на п´єдестал -
..і лише Вівтар,
залитий кров´ю, -
він і досі, й навіки-віків -
незмінний..
