Я знала дороги, які ще не знали мене,
які позіхали і спали під древнім камінням.
Чебрець витікав із їх перерізаних вен
і плив по землі, як синє дорідне створіння.
Я знала дороги, з яких виростали степи,
космічні ліси, чорні болотяні твані.
Вони ще не відали натиск людської стопи,
одначе жили в печальнім, гіркому чеканні.
Вже вітер приносив їм поголос перших сокир,
скрадався в їх тишу, навіював темні видіння.
І тоншали сни, і тоншав смарагдовий мир
Між тим, що було, і тим, що приходить на зміну…
Я знала дороги, вони вислизали з ночей
і чорним текли, і в чорне в кінці обернулись.
І врешті померли у світі людей і речей,
у чорному склепі бетонних розпечених вулиць.
