ЇЇ вуста були скривлені
зашкварним тріском стидних слів.
Жбурляло щедро, в повні жмені,
дівчатко юне юний гнів.
Гіркий нектар, нечиста зваба.
Тяжка словесна блекота.
Споглядно грішна легковага
з пелюстя вуст її текла.
А очі в дівчинки - як зорі.
Веселки брів - мов два крила.
Та їй стояти б у Соборі.
Корони б мірять до чола.
Хто ТИ, сучасна українко?
Раба чи панна в цім віку?
Кому ти вишиєш хустинку?
Чиї герби в твоїх татУ?
Якому роду берегиня?
Чи в слові цім звітрилась суть?
В які світи за обрій синій
твої думки тебе несуть?
Чи знаєш мамину молитву?
Чи віриш в батькові слова?
Бо мода й тренд проходять швидко
й болить з ''похмілля'' голова
Пильнуй своє предвічне ймення
ДОЧКА і МАТІР, і ЖОНА.
Хай будуть чистими в буденні
думки і мрії. І вуста.
12.07.2020р.
