Чи насправді сталося,
чи мені наснилося,
чи просто причулося-привиділося? -
але, хоч убий, все ж пригадую,
що пообіцяв Ти мені Небо -
і я, дурненька, чекала на нього..
А коли не дочекалася,
пішла своїм власним шляхом -
ось так і ходжу,
і блукаю
все в мандрах,
немов навіжена,
до сих пір -
все шукаю у лабіринтах
невидиму стежку до Неба -
під котрим (ой, кітч же який!) -
палає вічне Сонце
і заодно
сяють найясніші зорі..
Ти обіцяв мені прихисток:
надійний палац із кришталю,
але бач´- сплю під голим синім шатром -
лише хмари та крик журавлів
та ще повна торба дум і мрій -
ось що по Тобі зостало у спадок..
.. ось так і ходжу-ходжу,
мов по муках,
все шукаючи стежку
у вимріяний палац на Небі..
Ох-ох! Таки не треба
обіцяти юнкам
нездійcненний Рай! -
бо замість нього знайдуть
Пекло нескінченного,
вічного втікача - обрію..
.. а що-що є далі за тим обрієм? -
а мо´ і справді Небо?..
