Час мінливості і непевності,
мов сипучі піски — реальності,
відлетілої одностайності,
спотикання подолом темності,
щоб спішити вперед, де гамірно,
від осель із сумними ларами
чи в гіпнозі людськими хмарами
за сопілкою йти із Гамельна.
Час, в якому дражливі жителі
починають війну за спогади,
бо підламуються світогляди,
мов античні колони Крітові.
Обертається у зацвілий крам
спадок той, що дідами зібраний,
світ — у хаосі, наче зібганий.
..."Ще не було так", — видається нам.
