живу
хмарами, хвилями, листям
посеред світил, орбіт, комет
пальцями, пакунками, сторінками
серед птахів, каміння, барв
сміюся, думаю, боюся
поміж дверей, екранів і трамваїв
вітаю, сплю, числюся
межи подій, дій, і та й
блукаю
між слів, звуків та подиху
просиляюся
поміж літер, рисок і прогалин
тягнуся
між твоїми й моїми очима
межи своїх очей
поміж власного я –
звивистою лінією часу…
сную своє і
серед скреслої пам’яті
посеред апостолів мрій
межи урядників планів
розмаїтими різновидами я
прокидаюся
серед себе – немов поміж інших
серед інших – як поміж себе
де кожен розмежований настіж
перебуванням тут і тепер…
живу серед середовищ
посеред серед, п’ятниць і неділь
поміж меж і між
свічуся немов рана
ніби ранок у пробоїні ночі
блідну межи чорним і червоним
безкровним світанням…
день і ніч, небо і земля
я, ти, він, вона, воно, ми й вони
все лишилося тим же самим
авжеж
просто смертельно раненим –
ще не мертвим, але вже й не живим…
світ тане наче різнокольоровий сніг
барва за барвою, постать за постаттю
від мене до тебе, тобою від мене
проступає незатьмарена білизна світла
поміж світил, межи проміння, між с, в, і, т, л, о
й поволі забуваєш хто ти, де, коли і навіщо…
та, чого боятися?! межуй, коли вже ти межи!
не обмежуйся межами на споді меж!
який глузд бути посередником
якщо ти тільки серед і між?!.
дай волю середовищу –
вибухни несамовито геть усім!
усім у геть!..
