ми вмираємо тільки для інших
винятково у їхніх очах
у яві свідків нашої смерті
самі ж просто прокидаємося
в онові тіла, в онові духа
тими, кому наснилися
хто нас щойно уявляв
кому явилися його уявою
хто був нами у нашій яві
уявою нашої уяви…
у яві того, ким прокинулися
уявою про життя після смерті
являємося у яві свідків нашої смерті
прикметами своєї посмертної яви
сповнюємо їхню уяву химерною явою
мітками дивних подоб та образів
знаками невипадкових випадковостей
і уявляємо їхньою розбурханою уявою
нашу оновлену яву після смерті
свідченнями нашої смерті та прокидання…
але їхні очі дивляться та не бачать
а вуха не чують наших посмертних послань
шукають у випадковостях одні лиш причини смерті
й аж ніяк не прикмети прокидання нами
їхня уява ніколи не стає нашою явою
тож залишаємося для них цілковито мертвими
та й не дивно, бо й вони для нас теж мертві:
уява лишень перекладає смерть із яви в яву
позаяк, смерть не просто уявна, а являється уявою –
нескінченним перекладанням яви у яву, яви у яву…
