йшли вві сні
спекою та мерзли ми
все знесли
захищались лицями
їли сніг
пили сік березовий
і росли
врівень із дзвіницями
у біді
не щадили солі ми
якщо сміх
влесливого пряника
дзвонарі
чорними мозолями
рвали міх
мідного динаміка
та день при дні
інше відкривається
куполи
розплескали золото
дзвонарі
хтозна-де тиняються
дзвони всі
збиті і розколоті
що ж тепер
ходимо навпомацки
материнським
полем
як підпільники
якщо вже
не вродило дзвона нам
значить час
дзвоників-натільників
ти дзвени
серце
буде тяжко нам
поспіхом
врозтіч усі ворони
підгони
корінних з підпряжкою
з осміхом
на всі чотири сторони
та стільки літ
коні не підковані
ні ярмо
ні колесо не змазані
зник батіг
сідла розграбовані
і давно
всі вузли розв’язані
а під дощем
всі шляхи веселкою
є біда
нині чи до сміху нам
якщо ще
дзвоник в закапелку є
не стидай
заряджай поїхали
бац клац грим
свистимо личиною
зайвий гріх
до кісток до кінчиків
побратими
чуєте печінкою
грізний сміх
мідних передзвінчиків
все їмо
матюки з молитвами
живемо
хоч баньки нам виколи
як п’ємо
неодмінно літрами
і їй-бо
співати ми відвикли
і все спимо
скорені й запізнені
і в трюмо
стали усі схожими
а під дощем
виявились різними
більшість є
добрими хорошими
так буває
цар-дзвін луснув надвоє
ми прийшли
з чорними рядочками
нас слова
стовпчиками звабили
ми знайшли
рідного дзвіночка вам
і от в грудях
тіло ніби не черстве
не ловити
викидати коників
та це ж круто
може нас колись прорве
я люблю
час натільних дзвоників
