Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47435
Рецензій: 92258

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Поема

Я розкажу тобi, дитино, про життя - 9 частина

© Катруся Степанка, 27-12-2019
     «Нашої душі живі дзвіночки»

Я розкажу тобі, дитино, про життя.
Одне дається.
                Довге чи коротке,
Наповнене, чи сміхом, чи ниттям,
П’янке, терпке, гірке, кисле… солодке.
Душа випробує, смаків всю різновидність.
В себе вбирає.
                Де усі ховає?
Час витирає з пам’яті всю плідність,
Але, із попелу, згоріле оживає.
Життям, упевнені, живемо – Ми.
Душа живе!
                Ми тільки її слуги.
Вона панує?
                Однозначно – ні!
Хоч як старається та марні всі потуги.
Вона у світ прийшла – набратись знань.
Заради нас.
                Очиститись для Бога.
Звільнитися від страхів і вагань,
Іти до раю не проста дорога.

– Але, бабусю, дане нам і тіло,
В нім серце. Воно теж панує.
Можу тобі сказати сміло
Воно таки і добре вередує.

Ось, подивись. Моя маленька донька,
Душа іще, здається непорочна.
Вранці вставати – це велика «сонька»,
А щось своє… то до хвилинки точна.
Пальчиком тикає в годинник –
Добігла стрілочка до позначки…
                притисла.
Що там за план… у цій голівці виник?
Рахує час, але не знає числа.
Тягне руки – «ти ж бо, обіцяла!»
Слів немає, вони у очицях.
В них веселка почуттів заграла.
Наче маски-шоу в різних лицях.
Ще язик не вміє говорити,
Ніжно так, по своєму «белькоче»,
А ми знаємо, що будемо робити,
Розуміємо чого дитина хоче.

– Душі ж бо, говорять через очі.
Зазирни у них – у цю, безодню…
Що там всередині? Темні ночі.
Розпізнаєш сутність ту природну?

В пелюшках і тільки йно: «Агу»,
А маніпулює вже батьками,
День і ніч «викручує в дугу»,
Мама й тато, ніби – між світами.
То на ручки тату, то бабусі,
Мамі, дідусю, усій родині…
З ніг збиваються:
       – ой, «муси», «сюсі», «пусі»…
Ні?
       Кричатиму!
                Бо ви тут не єдині.

– Ця картина вже мені знайома.
Падала з утоми на початку.
Хитрість ця добряче теж відома,
Залишила назавжди печатку.

– Бачиш, тіло ще маленьке,
Немовля «агукає»… тай годі.
Та душа підкидує новеньке,
Ми безпомічні є по природі.
Нас так легко дурить ще дитина,
Щоб не спати – «хочу пити, їсти…»
І на горщику година – що хвилина,
А матусі ніколи й присісти.
Світ закручує навколо себе.
З перших подихів душа працює.
З перших кроків пізнавати треба,
Крок за кроком… все її хвилює.

Цілий всесвіт мати і дитина.
Зрозумілий, окрім них, – нікому.
Душі їх з’єднала пуповина,
Повела в дорогу невідому.

– Так, бабусю, важко в цій дорозі.
Я боюся, щоб не розгубитись.
Я одна з дитям, чи буду в змозі
Пояснити все. Не помилитись.

– Що поясниш, мила ти, дитино?
Тут стара вже. В пошуках сама.
Кожну днину шукаю невпинно.
Ось, є відповідь!
                На завтра – все дарма.
Світло я побачила сьогодні.
Завтра темінь.
                Після завтра – сірість.
На горі, а через мить – в безодні.
Сухо. Пекло.
                А за хвильку – сирість.
З вірою до Бога у молитві,
Ангели співають разом Славу…
Кожну мить ти знову й знову в битві,
Чорні сили теж мають забаву.
Ти то близько, а то знов далеко.
Губиш і знаходиш заразом.
У душі поперемінно рай і пекло,
А то вперемішку, все разом.
Все спокійно, а душа страждає.
Серце плаче – сльози просушила.
Ти в багнюці, а вона літає.
В золоті, але стає безкрила.

– Ой, бабусю, ти заплутала мене.
Дочка підросте – одні принади.
Питань безліч, цього не мине,
Чути схоче певної поради.

– Ці поради скільки душ згубили.
Розкидають їх направо й ліво.
Іноді вони мене так злили…
В більшості, давати їх шкідливо.
Бо коли стосується душі,
Це прерогатива тільки Бога.
В ній жагу до знань не задуши,
То є на загибель допомога.
Душа в пошуках з народження до скону.
І перерв не має, лиш труди.
Це є бій без правил.
                І – не по закону.
Все каміння, греблю хоч гати.

– Ми, бабцю, всі є раби Божі.
У серці має бути Божий страх,
А душі мають бути насторожі…
Казав священик. Він уже в літах.
Та душа плаче: «Я рабом не буду.
Я страху не віддам своє життя.
Перетворитись з ангела в приблуду,
Що кидає у вічне каяття.
А світ такий красивий і магічний,
Хочеться радіти безтурботно.
Тільки не туди! – в неспокій вічний,
Де душа страждає… де скорботно».

– Хто сказав, Раб Божий – то неволя?
Повна потурання і вини.
Вибір твій. Працює твоя доля
В Славу Божу, а чи сатани.
Раб, дитино, значить – це робити.
Чи на Бога!
                Чи на сатану!
Бити, руйнувати…
                чи творити…
Вибираєш сторону одну!
В виборі душа з початку вільна,
Ще від створення посіяне зерно
Із надією. Людина сильна!
Золотої середини не дано.

Люди ж бо, неначе божевільні
Кайдани шукають знову й знов.
Розділяють на слабких і сильних
Хтось рибалка – хтось його улов.

***

Якось йшла з роботи, вже додому,
Ще тоді струнка і молоденька.
– Ой, бабусю, не кажи нікому,
Ти і зараз, ще й яка, гарненька.
– Не підлизуйся. Яка краса в старому.
Як не одягни, як не малюй,
А воно, мов в дзеркалі кривому.
Та не про те мова. Ти почуй.

Поспішаю, зустріти дитину,
Теж зі школи має підійти.
В магазин «заскочити» ще встигну,
Вже додому недалеко йти.

Зупиняє високий мужчина.
Вже не пам’ятаю, що хотів,
Зачепити, – то була причина,
З посмішкою і потоком слів.
Потім чітко:
             – А ви православна?
– Так.
            – То значить, ви раба!
Дуже шкода…, бо ви така славна,
Віра – то кайдани і журба.

– Хто сказав, що Віра то неволя,
Страх і біль, і безпросвітні муки?

– Перекреслена, лиш каяттями, доля,
Сповіді… ну, ці… церковні штуки.
Я не вірю у все це. Дурниці.
Повидумували.
                Вічність.
                Пекло.
                Рай.
Не розмінююся на такі дрібниці.
Що?... Не так?
                Ну, як?
                Відповідай!?

Хитра посмішка і погляд прямо в очі.
Розвернутися й піти? Що час втрачати?
Маю я слова які пророчі,
Щоб між Богом і душею… вченням стати?

– «В серці з Богом – значить мати волю,
Там панує Віра і Любов…», –
Ці слова знайомі всім до болю.
Впевнений, що їх почую знов.

– Віра в Бога – це великий спокій!
Він в смиренні й безмежній довірі.
Сам з собою ти не одинокий,
Не обтяжливі всі будні сірі.
Впевненість перемагає страх,
Заліковує відкриті рани,
В молодих, а чи в старих літах,
Ти обходиш легко всі тарани.

– Стоп,.. стоп… стоп!  
                На хвильку зупиніться.
Як може у рабстві бути спокій?
Ви, будь ласка, на мене не зліться,
Складно в цій… «матерії високій».

– Спокій.
                Покладаєшся на Бога!
Кожну мить ти віриш у підмогу
І куди б не повела дорога,
Вбереже й покаже засторогу.
Він направить потрібну людину
В захист, у підтримку, в допомогу …
Навіть, коли думаєш: «Загину?!»
Він покаже вихід на дорогу.
Щось трапляється?
               Упевнений – потрібно.
Якесь вчення ти пізнати маєш.
Починаємо ж, робити плідно,
Коли нас мітлою підганяєш.
А можливо малою бідою
Від великої тебе вберіг?
Кип’яток – свяченою водою
Стане – у спасіння оберіг.

– Кип’яток.  Хіба це оберіг?
Болі і страждання ще й які!

– Ти тоді не вийдеш за поріг
Де чекали б гірші… – не такі.
Може, малим опіком у хаті,
Вберегло від покалічення і жахів..?
Наші непокоєння пихаті,
Заганяють душу в клітку страхів.
Там самотня бідкається вічно,
Без надії в чиюсь допомогу,
Одиноко, боляче, трагічно…
Не пізнала ще довіри Богу.
Захворів, побився… обікрали…
Бідкаємось, злимось…
                Пошук кари.
Але цим, – свій час в злобу уклали,
В ці зловонні сатани примари.
В своїх бідах шукаємо винних,
Душа наче, в стані ворогів,
Серед них  немає слабких, сильних.
В ненависті ти уже згорів.
Цей пожар вже до самого скону
Обпікатиме усе твоє нутро.
Але з цього вибратись полону
Тільки Віра допоможе.
                Тут добро!

– Вас послухати, то Віра в Бога – Рай!
Ви метелики – від квіточки… до квітки.
Хочеться – літай… не хочеться – стрибай,
Коник мов.
                Це що за дурні плітки?
Якби так бУло – всі були б щасливі.
Не тикалися носом в глухі стіни.
Увічливі, терплячі… Не сварливі.
А то, навкруг – лиш Буратіни…
                та Мальвіни.

***

Дорога Віри – важка!
                Або – легка!
Все що посередині – то в оману.
Одного разу:
                Непомітна стежка.
Сюжет для детективу. Не роману.
Ти можеш все життя її шукати,
Перечитати … безліч книг…
Знайти.
                Вже на початку стати.
Сказати: «Боже, я знайшов.
                Я встиг!
Я знаю, як з Тобою легко жити,
Вирішувати легко всі питання.
Вже не потрібно. Ані з ким, мирити
Бо вирішені, геть, усі чекання».

Стежина заросла?
                Закидана сміттЯм?
Ти сам накидав за роки життя.
А коли стала твоїм відкриттям,
Заплакала душа від каяття.
Топтався поруч з нею, – на дорозі,
Широкій, чистій. Прибирав з людьми.
Упевнений – всі разом на Порозі…
Захищені вже ангела крильми.
Твоя стежина була зовсім поруч.
Ледь, ледь не притулялась до дороги.
Зчищав з дороги бруд – ліворуч…
                То праворуч.
Під носом чисто. Зайві і тривоги.
Жаданий спокій лиш на мить приходить.
Ще більше у душі страху й вагань.
Вона і так в собі достатньо плодить
Немає толку від набутих знань.

Нам легше йти широкими шляхами
Для чого мучитися через вушко голки
Чи нагородять Божими дарами,
А чи заповнимо святинями всі полки?

Мабуть де більшість, там більше дарів.
Повикладаємо їх всі поперед Бога:
«Дивись, на своїх вірненьких рабів,
Багато нас!»
                Широка ж, бо… дорога».
І «шкандибаємо» послушні вівці,
Слухаючи одне одного.
                Не Бога.
Довіряючи людині.
                Ми лінивці.
Бо так легше. Ведмежа барлога.
Загубилися в чужих думках – всі наші.
Віра й недовіра поруч стали.
А підтвердження?
                Питання ваші!
Блудите.
                Тому мене спитали.

***

– Так, спитав. Не знаю й сам – чому?
Вже давно нікому не йму віри.
Зупинити захотілося тому,
В вас лице у спокої і мирі.
Навкруги шалений вир подій,
Всі стривожені, напружені, скажені…
Вже позбавлені печаті мрій…
Ви… – мов, сонечком…
                наповнені легені.

Я ходив в церкви й монастирі,
Їх багато пройдено в шуканнях,
І нові, й замолені старі…
День і ніч душевних ран латаннях.
Але бачив тільки лицемірство.
Скрізь обман, нажива й нелюбов.
С посмішкою, а в вустах презирство.
Ось, такий розчарувань улов.

– Що шукали в церкві весь цей час?
Ви шукали там людей?
                Чи Бога?
Ви могли побачити всіх нас
На базарах, вулицях, дорогах…
Ось – ці душі… людські …навкруги…
Всім наповнені – і добрим, і поганим.
До країв заповнені туги
І печалі. Хто є бездоганним?
Всі спішать в монастирі й церкви,
Там шукати святості й спасіння.
Та знаходять в більшості… як ви
Лиш розчарування…
                Не сумління.
Бо якби його принесли Богу
І прийшли до Нього.
                З Ним ділитись.
Він і ви!
                Ви двоє!
                Вже з порогу!
Не було б на кого тепер злитись.

***

З Ним зв'язок тримаєш у молитві
Просиш направляти і вести.
Віра повна – є не поле битви.
Це є допомога Хрест нести.
Віддаєш себе на Волю Божу.
Поринаєш у Його любов
Впевнений, що з Ним усе я зможу!
Сумніви стираються з основ.

– А якщо все ж, стане запитання,
Правильно зробили,  а чи ні?

– Гріш ціна! – усім твоїм старанням.
Ти в омані. Ти – у полині.
Сказано в Писані слово в слово:
Ви «...Просіть і буде вам дано…».
Віра – то є зовсім не полова,
То твердині  Божої зерно.
Я просила?
                Значить – твердо Вірю!
Бог скерує!
                Знає що в спасіння.
Сумніваюсь – значить лицемірю.
Не проросле ще… згнило насіння.
Тому Віра є великий спокій
І упевненість –  
         «Дасть день – дасть і поживу!».
Звільнення від сумнівів глибоких.
Лиш подяка за надію жИву.

***

– Щось замовкли.
                Слухаю, бабусю.
Сперечався далі він… чи ні?
– Вибач. Я задумалась…
                Матусю
Пригадала щось. Я в чужині.

Ні. Не сперечався. Навпаки.
Дякував. Багато зрозумів.
Рано він поставив всі крапки.
На прощання, - безліч теплих слів.

***

Просинається, біжи до дочки.
Поговоримо ще потім. Поспішай.
Нашої душі живі дзвіночки.
Самий кращий! –
                Всенького життя врожай.



10.12.2019 р. Мурманськ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3127751350403 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …