Багряні коні йшли до водопою.
Їх зустрічала втомлена ріка.
В прозорих сутінках завмерла осока,
Розсипав вечір зорі над рікою.
І мов чиясь невидима рука,
Гасила ніч у прихистку листка
Свічки латаття поміж осокою.
В очах коней тонув розвоїв слід.
І у глибинах тих бездонних тоній
Незриме світло в душах диво-коней:
Зайнявся сяйвом незбагненний світ –
Дзвінка, неспинна, неосяжна повінь...
Непереборна невгамовна сповідь, –
Далекий спогад вже минулих літ.
Травнева ніч – прозора і тремка.
Волосожар у нас над головою,
Спів цвіркуна між тишею дзвінкою –
Мій щемний сон, мелодія п’янка
Твоїх пісень у царстві супокою…
Багряні коні йшли до водопою.
Їх зустрічала втомлена ріка.
