Дарэмна сьвістамі нагаек
Застрашыць хочуць тыраны,
Нагнаўшы чорных соцень шаек,
Акулі рукі ў кайданы, –
Душой я вольны чалавек,
І гэткім буду цэлы век!
Не страшны мне Сібір, астрогі,
Меч катні над шыяй маёй,
Хоць і скуюць мне рукі й ногі,
Хоць зрэнкі выдзеруць з вачэй, –
Душой я вольны чалавек,
I гэткім буду цэлы век!
Нам есьці хочацца тым болей,
Чым горай голад прыгняце,
Тым рвёмся больш мы і да волі,
Чым меней к нам яе ідзе.
Душой я вольны чалавек,
I гэткім буду цэлы век!
Дарэмна гіканьне нясецца
Дэспотаў подлых над зямлёй,
Што воля ў путы акуецца,
Згняцецца сілаю, пятлёй.
Душой я вольны чалавек,
I гэткім буду цэлы век!
Ці ж людзі сонца згасіць могуць,
Згасіць, як сьвечку, яснасьць дня?
I волі ж дэспаты не змогуць,
Бо воля сонейку раўня.
Душой я вольны чалавек,
I гэткім буду цэлы век!
Янка Купала
Пісня вільного чоловіка
Даремно свистом нагайок,
Злякати хочуть тирани,
Нагнали сотню чорних шайок,
Закули руки в кайдани.
Душею вільний чоловік,
І буду я таким повік!
Не страшать мене Сибір та тюрми!
Ката меч над головою,
Нехай кують руки, ноги,
З ока виймуть хай зіницю,
Душею вільний чоловік
І буду я таким повік!
Їсти хочеться сильніше,
Коли голод гне нас долу,
Волі прагнем ми міцніше,
Коли тримають нашу волю.
Душею вільний чоловік
І буду я таким повік!
Даремно сміх несеться
Тиранів підлих над землею,
Що воля в путах задихнеться,
Зігнеться силою, петлею
Душею вільний чоловік,
І буду я таким повік!
Затулити сонця люди ці не можуть,
Загасити свічечку ясного дня,
І волі деспоти не переможуть,
Бо воля сонечку рівня.
Душею вільний чоловік
І буду я таким повік!
