«Ми випрягли волів, перевернули плуга…»
Анатолій Лупиніс
Граблі
Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Розкидали граблі і почали гасать.
Нас душить і пече задавнена недуга:
Не вміємо ми жити,
Бо звикли виживать.
Подарувати глум, пробачити наруги,
Бо добрі, аж святі, у вирі дурману.
Забули, як діди тягали тії плуги,
Аби прогодувати
Прийдешню сарану.
Забули «Заповіт», повірили в балачку –
Локшина на вухах висить аж до землі.
Та знову негаразд: як не дрисня, то срачка,
Ніяк не оминути
Розкидані граблі.
Наввипередки пруть улесливі і хитрі,
Шукають дурняків і вірять маячні,
І не допомога граблями по макітрі,
Чому дурні – бо бідні,
А бідні – бо дурні.
«Та ми усі за мир, і з краю наші хати!»
«Що не мастить на хліб – то треба викидать!»
«І кожному айфон, бо хочем жить багато!»
«На вашу Україну
Вапщє нам по*бать!»
Поламані списи, на м’ясо вбиті коні,
Кастровані воли гарують на катів,
Зате «усе путьом» – «понятія», як в зоні,
І можна в телевізорі
Дивитися «Сватів».
І скільки ще граблів
потрібно недолугим?..
…Ми випрягли волів, перевернули плуги…
