Десь там, у небі моєї юності
Плавно летіли два дирижаблі
Вони виблискували на сонці
Пружними брунатними боками
Два небесні гіпопотами
Що ніжились у сонячних променях
Мов у теплій твані
А може то були хмари
Пухкі й ватяно-білі
Гнані вітром за небокрай,
Вони перетікали одна в одну
І відкидали додолу химерну тінь
Що все квапилася за ними та ніяк не могла наздогнати
А може й цього не було,
А був лише жайворонок, що висів у небі
Непевна сіра плямка,
Яка то зринала, то розчинялась у синяві
І тільки спів його звучав дзвінко та переливисто
У теплому просторі
А може й того не було,
А були неозорі шелесткі плавні
Очерети, рогіз, плеса, затягнуті ряскою
І були сиворакші, ціла зграя
Вони гніздились у глиняній кручі над очеретами
Був синьо-зелений політ їхніх крил,
Різкі крики, тривожне кружляння угорі
Вони й досі живуть там
Скільки ж то поколінь вже перейшло
І скільки ж то часу вже збігло,
А ці плавні все ті ж, і круча ось вона тут,
І ця дорога під кручею,
І сиворакші, прудкі сиворакші...
І нехай у цьому житті все мінливе і зникоме,
Та є і щось вічне
Як оце синє небо,
Як оці безберегі плавні, ці очерети,
Ця руда подзьобана круча,
Цей стрімкий політ сиворакші над ними
