Ніч тримала тривожну фермату
У тональності ультрамарину.
Із-за пасм попелястої вати
Визирало кружальце цитрини.
Вітражі на землі і на стінах,
За ескізами яблунь і вишень,
Транслювали свої сновидіння
В абсолютному просторі тиші.
Учорашні червінці й дукати
Потемніли і вкрились іржею...
Літня пані – persona non grata,
Йшла, закутавшись в сизу кирею.
Йшла поважно, та в кожному кроці
Відчувалась якась (то) провина...
І в альбом астенічних емоцій
Добавлялись холодні світлини.
