Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Дурниці».
Коли гострили леза й мечі, проживав мене і в холодну зиму
Ішов босоніж. Крило обвисло й мироточило на мерзлі квіти.
Я не хотіла вирить, що ми назавжди залишимося чужими,
Я не хотіла знати, коли ти вперше не зможеш мене зігріти.
Ти говорив про вічність, про втому й про те, що ранок буває млявим.
Що я як м'ята, що в простирадлах – вишні, що янголиці - це сни-фантоми.
Що маячня - про крила. Що у коханні цинічно шукають слави.
…Хтось сплутав карти. Дощило. Він повернувся в небо, а ти додому.
