|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 47796, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.220.134.161') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Корона сонетів
|
|
|
| © Лілія, 02-11-2019
|
1.
Окрилена жага палких ідей
Мене втягнула в чарівні тенета.
А нині навіть застарів модерн,
Та я блукаю у тісних сонетах.
Тасую почуття усіх мастей.
У сни вплітаю неземні сюжети.
Натомлене крило Пегас простер
Над золотою кліткою поета.
Капризна муза б’є слова-кришталь.
Набридла їй моїх вінків палітра.
Кую зі слів магічну пектораль.
Моя богиня в серці терном квітне,
Вогнем гартує душу, ніби сталь,
Здіймає всеосяжну бурю літер.
2.
Здіймає всеосяжну бурю літер
Залюблена у спогади душа.
Садами рим бреде вона в лахмітті,
Збираючи нестиглий урожай.
Та мріям біль не дасть запліснявіти,
І втратити примарний, але шанс.
Любов моя – долина макоцвітна –
Ні зустрічей не знала, ні прощань.
Осиновим листком печаль тремтіла,
Тяжіли дні Дамоклевим мечем.
Та оживає почуття згоріле
Від погляду твоїх палких очей,
В яких віршують світло і чорнило,
О музо, королево юних фей!
3.
О музо, королево юних фей,
Чарівна, суперечлива і дивна!
Хто твій володар – Бог чи Люцифер?
Чи варто в тебе вірити наївно?
А, може, то в душі осяйний Феб
Розвішує ілюзій павутину?
Мого кохання гордий едельвейс
Цвіте жагою на крутій вершині.
Та як його дістати і кому,
Якщо любов, немов зрадливий вітер?
Невдалий жарт утнув малий Амур.
В’язницю рим не сила вже терпіти.
Евтерпо, поміж нами вічний мур.
Ти янгол мій і безсердечний ідол.
4.
Ти янгол мій і безсердечний ідол –
Хоч безліч масок, та нема лиця.
Нікого не дозволила любити,
Лиш брати у полон чужі серця.
Моя душа – для когось пишне літо,
Та заржавів у ній колючий цвях.
Я музою приречена хворіти,
І серце в римах, ніби у рубцях.
Вона в мені то ниє, то весніє,
Ридає в снах журбою-скрипалем,
А в пуп’янках троянд теплить надію.
Плету із літер сіть важких дилем.
Божественна поезіє і мріє,
Пекучий слід лишає твій єлей!
5.
Пекучий слід лишає твій єлей,
Богине золота, що вийшла з моря.
Шматують серце сотні віршів-лез,
І всі про незбагненного героя.
У кожному катрені – крах і злет.
Борюся до кінця, хоч я й не воїн.
Розсипався у шафі мрій скелет.
Будую і руйную власну Трою.
Хай вабить крізь пітьму захмарна ціль,
Любов нещасну буду спрагло пити.
Тремтить душа у кам’яній руці.
Співоча музо, найпишніші квіти
Тобі несуть мої думки-жреці.
На тебе нарікати чи молитись?!
6.
На тебе нарікати чи молитись,
Володарко невинного гріха?
Ти – свято поміж днів одноманітних,
Щемливий смуток зоряних зітхань.
Та, може, засліпили самоцвіти
Мою бентежну душу? Що ж, нехай!
У віршах діамантами зоріти
Одвічно буде ніжність і жага.
Прийми же, недостойний Аполлоне,
У жертву таїну палких словес.
Любові джерело не охолоне,
Безсмертям на папері оживе,
Хоч нудить у сонетному полоні
Без пісні серце, ніби соловей.
7.
Без пісні серце, ніби соловей,
Марудиться в буденному мовчанні.
Життя, немов би дзеркало криве –
Спаплюжилося там святе кохання.
Куди ж мене, любове, ти зовеш?
Я тишею кричу тобі «Осанна!»
І зоряного пилу круговерть
Фантомним щастям у безодню манить.
Пегасе мій, повільніше лети!
Боюсь перлини-мрії погубити.
А стукають у серце знов не ті…
По келихах спокут душа розлита.
Прообраз музи – невловима тінь –
Смутніє в марноті та нудить світом.
8.
Смутніє в марноті та нудить світом,
Римує серце слізний монолог.
Свідомість заколисує безвітря.
Любов для мене – непосильний борг.
Посвячення у вірші чесний свідок,
Найдовша із римованих епох, –
Ти будеш, мій герою перелітний,
У списку мрій, але не перемог.
Едем і пекло, маскарад уяви,
Моя Голгофа і ганебний крах!
Ти – гріх і святість, забуття і слава –
Терпка жага, розніжена в медах!
Чому дурманиш, музо, для забави?
Навіщо зловтішаєшся з невдах?
9.
Навіщо зловтішаєшся з невдах,
Поетів губиш, гордий істукане?
Не ціниш ти жертовного труда.
Прокляттями гримлять твої органи.
Мої жалі лиш вітер сповідав.
Тремка душа застигла між світами,
В стихіях ейфорії та ридань
Покарана облудними богами.
Поезія – найбільший мій обман.
У юність золоту не ходить потяг.
У чаші меду – сіль розчарувань.
Ілюзії скидають пишний одяг.
Для чого ж, музо, маниш знов за грань,
Даруючи фальшиву нагороду?
10.
Даруючи фальшиву нагороду,
Ти просиш, музо, непосильних жертв.
Розбилась на незв’язні епізоди
Буремна доля. Заважкий цей хрест!
Це тільки вірші, аж ніяк не подвиг,
Бо в’язню не здолати Еверест.
Ілюзії поет на трон возводить –
Облудну віру в неземних божеств.
Байдужість невблаганного кумира
Пробуджує натхнення в бідолах.
Але блаженні ті, які не вірять,
Не ходять по оманливих слідах.
Та знов п’янять мене терпкі ефіри.
У клітці рим співає гордий птах!
11.
У клітці рим співає гордий птах,
Давно забув дорогу до едему.
Немає пари і нема гнізда.
Самотній дім. І спів його даремний.
Буяє пустоцвіт в моїх садах.
Печалі затягнулася поема.
Хтось інший хай збере гучний аншлаг
І кичиться талантами в богемі.
Прийми ж, Евтерпо, цей словесний Рим.
Об стіни каяття розбиті ноти…
Клубиться у душі магічний дим.
На волю відпускай хоч вряди-годи.
Заручникам, і грішним, і святим,
З тобою не порушити угоди!
12.
З тобою не порушити угоди.
Ти, музо, мій трагічний ефемер.
Не виставлю душевний скарб на продаж.
Не кину свиням дорогих письмен.
В моїй душі воюють за і проти,
Живе театр ілюзій і химер,
І пристрасть на підмостках верховодить.
Навколо світ спинився і завмер.
Нехай у бочці дьогтю – ложка меду,
І серце мліє у сумних піснях,
Я – не герой чужих трагікомедій,
Хоч мука і любов кипить в рядках.
Дає богиня слова горде кредо
Тому, хто вибрав безкінечний шлях.
13.
Тому, хто вибрав безкінечний шлях,
По колу йти, та не дійти до себе.
У серці щемні спогади болять.
Крізь відчай проросли отруйні стебла.
Та музика сумного скрипаля
Мені миліша за веселий щебет.
Я музі не даю любовних клятв,
Та для мого кохання мало неба.
Ніколи не торкнусь коханих рук,
Не поцілую ці уста безплотні.
Кричить зловіще з потойбіччя крук.
Та віршів зорепад – невідворотний.
Цвітуть сонети від солодких мук.
Підкорює душа круті висоти!
14.
Підкорює душа круті висоти
І п’є нектар ілюзій та страждань.
У душу горобина ніч приходить,
П’янить натхненням золотий дурман.
Хоч віршів урожай важкий і згодом
Зі сліз і втрат збере богиня дань,
Поезії дилеми і пишноти
Пробуджують симфонію бажань.
Всі сповіді ти, музо, прочитала
На стелажах пустих бібліотек.
Заточить біль моє перо-кресало.
Безстрашне серце, ніби Прометей.
Вогонь свободи у пітьмі розпалить
Окрилена жага палких ідей.
МАГІСТРАЛ
Окрилена жага палких ідей
Здіймає всеосяжну бурю літер.
О музо, королево юних фей,
Ти янгол мій і безсердечний ідол.
Пекучий слід лишає твій єлей.
На тебе нарікати чи молитись?
Без пісні серце, ніби соловей,
Смутніє в марноті та нудить світом.
Навіщо, зловтішаєшся з невдах,
Даруючи фальшиву нагороду?
У клітці рим співає гордий птах…
З тобою не порушити угоди
Тому, хто вибрав безкінечний шлях.
Підкорює душа круті висоти!
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
