Через мости, через ріки, через долини
тягнеться сиза осіння кров..
Ліниві трамваї дрімають на перехрестях -
сновигають тіні -
лише дуже зблизька чи через окуляри
впізнаються обриси живих людей..
І раптом - світанок з-під важкої хмари -
і сіро-чорний камінь з-поза туману
вигулькує біло-білим:
сріблисті арки мостів, будов
і катéдра святого Віта
пливе над імлою,
мов білосніжний аеролайнер
чи то айсберг -
і сліпучий зблиск хрестів на вежах -
вранішнє сяйво на тлі
апокаліптичних олов´яних хмарищ -
і вітер, що жене човни і хвилі по Влтаві,
і чорно-білий розчерк лету чайки -
і тремка, золота верхівка вільхи..
І я дивлюся
на цю передзимову фантасмагорію
крізь задмухане трамвайне вікно -
на колінах -
найновіший психологічний бестселлер
про дванадцять найтиповіших випадків
одержимості любов´ю..
Але ж тенета міста Фауста
такі тонкі й міцні,
мов павутина -
і пекло тут,
мов гіркота прілого листя
і солод перезрілого винограду..
Таки-так - любов - це патологія..
і я.. нема мені пóмочі -
хоч і зневірена,
напередодні Всіх Святих
усвідомлюю,
що
безтямно закохана -
і янгол і демон - все в одному -
все восени і все якраз сьогодні -
оце місто.. місто-пeрехрестя,
крізь яке тече сиза осіння кров
і протинає лінію життя..
