***
Жовтень приходить у місто просто і непомітно.
Зважений поступ – це вдих, а видих – бабине літо.
П`є наодинці шампанське, темне пиво, сміється.
Потім заварює каву, бідкається на серце…
Може проплакати чи майстерно виткати килим.
Золотом скрасити простір. Жовтим. Інколи – білим.
Місто зростало з тобою ще в минулім столітті.
Так ти й не звикла до нього, наче риба до сіті.
Петлі шовкові, мотузки. Тільки й назви, що зябра.
Тільки й того, що складаєш вірші, стоптуєш Gаbor*.
Тільки спрямовуєш погляд на кармінове листя,
що перебуде цей світ на Богом даному місці.
Зором сягаєш до фантастично-синього неба…
Хто після тебе ітиме тут? Хто - замість тебе?
