О, не треба лякати самотністю
Зухвало закидає ногу на ногу дівчина в білому светрі
Ставить одноразовий стаканчик з-під кави на тротуар
Випльовує трубочку, мацає пальцями губи
О, не треба боятись осені
Каже вона, все ще по літньому відверта
Називає свій светер - джемпер, кімнату - будуар
Рожевий, із картою мрій і статуеткою будди
О, не лякайте мене майбутнім, каж вона
В її будуарі просинається вчорашній коханець
Встає, дивиться на карту мрій
Крутить на пальці обручку, йде в туман
Залишає запах мила, залишки сніданку
О, не лякайте мене дружиною, каже ніжно
В мене є цілі, я їх досягаю
Жінка не стінка, не стильна і коротконога поні
Я не така, я тигриця, вовчиця у ліжку
Навіть під прицілом таких не покидають
На таких захоплено озираються сторонні
Залишає стакан від кави на станції метро
Поруч з сотнями інших стаканів і кольорових трубок
Вдома змиває мейкап, рештки чужого сніданку
Він досі не подзвонив, дрібниці, всеодно
Згадує всіх, хто її ігнорував або був грубим
Йде до кіоску, сподіваючись на каву чи на п'янку
Поруч - незнайомець, підморгує, питає як справи
Разом кидають одноразові стакани на газон
Каже - все чудово, настрій як у тигриці
Вона сподівається на початок карколомного роману
Із весіллям, з будинком в одній із елітних зон
А він хоче пожити трохи в столиці
Вона не боїться нічого, в житті бачила все
Зухвало закидає ногу на ногу дівчина в червоній сукні
Купує на розпродажах і не носить одяг вдруге
Кидає на троуарі стакан з-під кави гляссе
Ховає в одноразові кишені замерзлі руки
Прицінюється, шукаючи в юрбі нового друга
