Вона роздягається так,
Ніби від когось чогось чекає.
Стелиться гарним вбранням,
Неначе ранкова роса.
У кожного в жилах від виду
Кров застигає,
А потім бурлить, кипить,
Та дУмки збиває.
Вона перехоплює подих
Праведних і лукавців.
Потім, тамуючи спрагу,
Все ллє і п’є.
Трохи.... ще трохи, неквапно,
Ніби чекає,
Допоки кожен із нас її не доп’є.
Осінь...
