Хтось уночі приходив до жоржин.
Вони стояли майже що байдужі,
А він блукав, замислений, один,
Із-за бузку, неначе з-за гардин,
Всміхався гірко місяцю в калюжі.
Щось місяць малював на темноті:
Здаля – як змії, зблизька – наче лосі…
А той сидів, чого він тут хотів
Між сонними жоржинами під осінь?
Дивився ще, та вже не добачав,
Як щось під ноги притьма полетіло –
Так падає з дівочого плеча
Прозорий шалик на персидський килим.
