люди – шпалери
ембієнт-епохи
наклеєні одна на одну
ненав’язливим звучанням
слів
ставлень
учинків
ніхто нікого ні до чого
не закликає
не змушує
не веде
не призиває до боротьби
не кидає у вир подій
ані рід
ані плем’я
ані народ чи сім’я
ніхто не піднімає
нікого не збурює
ані на себе
ані на інших…
всі залишили тебе у спокої
нарешті –
бог
закон
традиція
люди
ба, навіть, совість…
ти сам по собі
сам на сам із собою
позаяк, інші –
просто, шпалери
невиразна барвистість оточення…
після того, як помер бог
нарешті, померли й всі інші:
батьки, яким треба коритися
ближні, яких треба любити
вороги, яких треба ненавидіти
небесні чи земні влади
яких треба боятися…
інших більше немає
їхньої більшості, просто, не існує
принаймні, у твоєму світі
бо, коли помер бог
раптом виявилося -
на кожного з нас по світу
в якому всі інші лишень шпалери
шпалери, наклеєні одна на одну…
інших немає
інші – це тільки я
я інший –
тут і там
тоді і тепер
множина розмаїтих я
у просторі та часі,
у тілах і душах…
вони
(я? ми?)
всі відмінні
різні
інші
дуже й не дуже
так, що часом здається
тут і там
тоді і тепер -
це я
а, часом – не-я
і яке з тих не-я я
а, яке ні
вже не важливо…
навіть моє тіло
теж шпалери, наклеєні на шпалери:
я цілковито складаюся з інших
моє я повністю розкладається на інших
що п’ють мою кров
їдять моє тіло...
власне, разом з богом
помер і кожен із нас
лишивши по собі сувої
наклеєних одна на одну шпалер
випотрошені мумії
я
оточення без оточеного
тло без образу й подоби…
любов і ненависть
поступилися місцем
пливкому відлунню середовища
комфорту перебування
сам на сам:
себе із собою
немовби й немає інших навколо,
інших з іншими
неначе зовсім немає тебе
тут і тепер…
один вже не за всіх
всі не за одного
кожен – сам по собі
один в трьох
три в одному
всі інші лише відгомін
одне одного
всяк став, воднораз,
і наріжним каменем
і голосом того, хто волає у пустелі…
голос дробиться
слова, склади, звуки
накладаються одне на одне
міксуються, грають
словами, складами, звуками
тетраграмами і мандалами шпалер
наклеєних одна на одну…
час втіленого слова
добігає кінця
навіть, кінці добігають кінців
разом із початками та різними пів:
ніщо вже ані ціле
ані мета
ані засіб -
ані світ
ані інші
ані я…
бог помер
забравши з собою в нікуди
геть всіх інших
залишивши тільки кожного
іншим для самого себе
у не створеному світі
не на-землі-як-і-на-небі
примарною тінню спасибі…
воля і влада
зійшли нанівець
залишилася одна статистика
статистика одного й того ж
будь-чим у будь-який спосіб -
шпалерами на будь-який смак…
інші зробилися порохом інших
нав’язливість тіла
почуття
думки
пам’яті чи мрії
поступилися місцем
відстороненості шпалер
наклеєних одна на одну
узорами на узор…
гармонійні послідовності
шляхів творення
просторів і часів
світів та істин
зрештою, обернулися повторенням
я - в інших
інших в - я
простим спотворенням
спростуванням творіння
що, резонуючи, поволі стихає
на дні співочої чаші світу
нейтральним цифровим звучанням
chill-out-rooms
у котрих всі вікна й двері
щільно заклеєні шпалерами -
шпалерами по шпалерах…
Амінь!
