| © Михайло Нечитайло, 10-09-2019
|
Не уникай, я не якась причепа,
Котра вчепилась, наче той реп’ях,
Я просто йшов до тебе, як до неба,
І вибачай, як перейшов твій шлях.
Не уникай, коли я мимоволі
Буджу тривоги за гріхи й жалі,
Я краще вмру, ніж напаскуджу в долі,
Бо ти остання зірка на землі.
Не уникай, як захололо серце,
Так і скажи, не заховай свій лід,
Бо ліпше правда пополам із перцем,
Аніж брехні солодкої послід.
Не уникай, я бачу ті морози,
Що серце запроторили в сльозу,
Я розумію, що бувають грози,
Та порожнеча більша за грозу.
Не уникай, бо з нашого причастя
Я так хотів, кохана, так хотів,
Ні, не гріхів і не надій на щастя,
А просто душу вигріти між слів.
Не уникай, як візьмешся за розум,
Він повний, наче радість у раю,
Та я не знаю, як між ним і Богом
Приткнути краплю щирого люблю.
Не уникай, прийди до мене тихо,
Знайди на мить в незримих бур’янах,
Бо я без тебе, як суцільне лихо,
І лиш з тобою, лиш з тобою – птах.
Не уникай, як навіть уникаєш,
А відвернувшись, знову озирнись,
Я хоч ображусь крізь любов, ти знаєш,
Та зрозумію, тільки усміхнись.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
