Подивися, кохана,
на свічок журавлині вінці.
Місто Люта святкує -
подивися на нього,кохана.
Крові повні церкви,
зустрічаються часу кінці -
нас церковним несе океаном.
Потопає наш човен -
невже ми не любимо?
Як же боляче, Кіро,
хіба ж не закохані ми?
Як болить же, царівно,
занурені в море до губ,
ми цілуємо море,
розгніване Київське море.
І з любові не чуємо -
зихка й гримить
білореброї блискавки
розлючена хмара.
Подивись, моя люба, -
розбігаються, мов таргани,
поїзди вусібіч -
ще хвилина - й останніх не буде.
І коханці лише
на конаючій чорній землі
стануть наче два звуки
з Акорду Венери.
