Я твоя, коли п’янкий світанок ,
тихенько стукає в вікно,
коли веселий сонях у неба дивиться сукно.
Я твоя,
коли нарешті день стиха і лиш душею тліє,
коли ніч, зоряні квіти, розкривши хустку гріє.
Я твоя,
коли ще юні вишні весільні одягнуть вінки,
коли тополя, зелені й білі змінює хустки.
Я твоя,
коли з туманом розмовляє пожовкла вже долина,
коли червоними слізьми прощається калина.
Я твоя,
коли зима від сліз на шибках залишає сіль,
коли сніги холодну розстелюють тобі постіль.
