Шукаю стежину, яка поведе у минуле,
Де люди жили без депресій і вічних турбот,
Де серцем і поглядом бачили інших та чули,
Хоч, може, не вміли читати ні літер, ні нот,
Та музика в душах у них так красиво звучала,
Де пісня була мов щоденне горнятко води...
Так мало цього зараз, Господи, крихітно мало,
Але Ти знайди таке місце й мене заведи.
Я там залишусь, щоби слухати кожну молитву,
Щоб бачити сльози і сміх, такі справжні й живі.
Я бігтиму полем, де чисті пшениці і жито,
Де річка тече, мов кришталь в незіпсований світ.
Мій Боже, знайди крихту щастя такого для мене,
Тієї планети, яку Ти колись сотворив
І людям віддав. Вона була жива і зелена,
Наповнена щастям і тисячами Твоїх див.
Знайди тих людей, що її берегли, немов рідну,
Що їй обережно зливали на рани єлей.
Я їх запитаю, чому ж ми тепер такі бідні.
Мій Боже, знайди серед людства хоч жменьку людей...
~
14.06.19
