Рух вниз ніколи не буває по дотичній,
Коли упав — перед тобою тільки вічність,
Без права знову повернутися назад,
І сниться в час той лиш серпневий зорепад,
Такий красивий і такий трагічний.
А далі сон твій поглинає темнота,
Ростуть із серця обгорілі крила,
Та сила світла зовсім вже не та,
І не тримає память ту що не любила.
Яскравий спалах — це всього лиш мить,
Чарівна мить, яку забудуть вже сьогодні,
Та серце зірки з того зовсім не болить,
Лиш тонуть мрії у пустій сумній безодні.
Рух вниз ніколи не буває уперед,
Коли упав, то не важливо сам чи серед,
Тяжких думок гіркий цілющий мед,
Кладеш на груди, як обридлий верет
І сам кудись неквапливо несеш.
