Сунеться празький трамвай
крізь натовп
туристів,
демонстрантів-активістів
"за" і "проти" усіляких "-ізмів"
та простих перехожих,
що зненацька опинилися
не на тім місці та не в той час,
де і коли би могли почуватися
не те що би щасливими
та безтурботними,
але просто втомлено-спокійними
після хаотичного робочого дня..
Отак сунеться собі празький трамвай кроком -
а я за його темним вікном,
схована в затишку анонімності
та прохолоди кондиціонера
краєм ока позираю з-поза книжки,
як за тим вікном на головній площі
вирують спека і пристрасті..
Отож сунеться трамвай крок за кроком,
наче гусениця по капусті
чи мов танк на полі бою -
а за моєю тонкою скляною стіною
хто за чим поспішає:
на роботу, додому,
за споживанням найновіших
здобутків цивілізції (себто конзумом),
чи просто показитися посеред міської штовханини -
серед метрополісного пекла.
І пропливає ось так повз
повзучий трамвай
карнавал химер:
розмальовані обличчя та транспаренти демонстрацій,
високо та гордо підняті прапорці та селфі-патики екскурсій,
калейдоскоп реклам, будинки, вежі, шпилі храмів,
пам´ятники, дерева, мости - і все це проти течії,
все десь до біса у ненаситне провалля часу..
і лише я, очманіла,
від того всього гіпнотично відмикаюся -
і..
відсторонено зауважую,
що тільки ріка та хмари,
вагітні дощем,
пливуть собі і надалі повагом,
мов живе срібло,
кудись до свого
неозорого
синього раю..
