ближче
до наших обіймів
до наших сердець
очей, що дивляться одне в одного
в одне
порожнеча
росте, множиться
краплинами
плямами
силуетами
збігається і розбігається
слідами
десь там
нижче розмитих поглядів
униз стікаючим обіймам
углиб безкровних сердець
цівками чорного
сірим
сліпучим сяйвом ран
хмарою
рис? дотиків? сподівань?
лягаєш мені на груди
п’єш осоння мурів
моторошним сном
все ще тримаю тебе в обіймах
крилами над безоднею
темними лініями
здавлених криків
здивування
болем мого тіла
твоїм тілом
невловимим, непевним
огорнутим рухами
знебарвленим сутінками
розпачем
нудотою надії
склепи тіл
ребра цеглиння
стіни
самотні дні
тягнуться олтарями
недобудованими
недоруйнованими
тонуть у голому світлі
лункими кроками
храму
де одні лиш пороги
переступи і плач…
