..знаю, колись ранок
заіскриться росою,
що вийде з твоєї крові..
І піде по спіралі -
все вище й вище -
легко, мов пара чи імла
над охололою землею,
і, мов мелодія хоралу
під склепінням храму,
піде до самих зір
твоя молитва,
вихоплена
з серця..
Ні, не плач через те,
що дні добігають кінця..
Знай і ти, що знаю я:
твоя душа,
наче постріл,
попрямує промінцем світла
крізь колючу морозну пітьму
і, залишивши наш
міжгалактичний простір,
помчить туди,
де всі лінії сходяться,
де часопростір
розбивається на друзки,
де перестає існувати
навіть космічний вакуум -
вона піде по спіралі -
все вище й вище -
й попливе-полетить
до першоджерела,
до однієї-єдиної цятки,
звідкіля проростає
і запускає
глибоке коріння
невидима
насінина
життя..
